внутрішнє і зовнішнє

ВНУТРІШНЄ і ЗОВНІШНЄ - фундаментальні категорії, які відбивають структуру феноменального світу людини та світу, що її оточує. Мають три основних плани функціювання. 1) Людина дієво ставиться до світу, тобто відділяє його від себе, протиставляє і робить його зовнішнім середовищем, у той час як сама вона постає як внутрішня його частина С. тавленням до світу як до зовнішнього людина відрізняється від тварини. 2) Діяльність роздвоює саму людину - в ній розвивається внутрішній духовний світ (ідеї, ідеальне, свідомість, цілі і т.п.), на відміну від зовнішнього - тілесної оболонки. Наявність внутрішнього світу - теж суттєва особливість людини. На такій її роздвоєності і зовнішності дій виникає уявлення, що зовнішнє - це матеріальний світ, а внутрішнє - свідомість; що перше існує об'єктивно, незалежно від другого. Але коли матерія існує поза свідомістю, то остання так само зовнішня щодо матерії, що зумовлює виникнення філософського дуалізму. Необхідно визнати, що співвідносяться не свідомість і матерія, а два види матерії - людина і світ. Тоді структура зв'язку зовнішнього і внутрішнього інша: навколишній світ - людина як реальна істота і ядро світу - свідомість як внутрішнє в людині, а отже, і у всій дійсності. 3) Завдяки діяльності роздвоюється і весь світ на В. і З. Майже всі полярні категорії відбивають таку його подвійність, розщепленість на явище і сутність, речі в собі і речі для нас, можливість і дійсність і т. ін. Найбільша протилежність, якої досягає людина в такому напрямі, - буття і небуття світу: силою свого духу (і в цьому основна його особливість) вона здатна вийти взагалі за межі реальності! уявити її неіснуючою. На цій підставі виникають релігійні та ідеалістичні уявлення про світ і людину як його частину.